25 січня 2024 року провели онлайн заняття для вчителів образотворчого мистецтва та мистецтва, керівників гуртків (художній профіль), слухачів курсів Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти, – Зоя Корчинська розповіла про можливості дистанційного обслуговування, нові проєкти, інформаційні ресурси бібліотеки. Слухачі переглянули віртуальні виставки, підготовлені працівниками нашої бібліотеки та присвячені діячам мистецтва України та світу. Лариса Тананайко провела мистецька годину «Малевич та Україна».
23 лютого – 145-та річниця від дня народження всесвітньо
відомого українського художника, автора «Чорного квадрата». Казимир Малевич не
тільки бачив мистецтво як спосіб осмислення дійсності, але й як спосіб її
зміни. Ця правда була властива художникам того періоду: вони вірили, що
мистецтво є дієвою силою, здатною змінити суспільство. Його «Чорний квадрат» –
один з найвпізнаваніший творів в історії мистецтва і, разом з тим, один з
найнезрозуміліших. Досі не вщухають суперечки стосовно того, чи це є мистецтво
взагалі, чи можна це вважати мистецтвом.
Навряд можливо однозначно трактувати сенс «Чорного
квадрата». Хтось бачить у картині відсутність кольору, а дехто – поєднання всіх
кольорів спектру. Для когось це початок чистої абстрактної творчості, а інший
погляд передбачає символізм картини як фінальної точки у світовій історії
живопису. Існують і містичні інтерпретації «Чорного квадрата» як уособлення
алхімічного нігредо – стадії розкладання, або ж окультного «чорного сонця» –
споконвічного світла, що розсіює непроглядну темряву небуття.
Коли Малевич створив перший «Чорний квадрат» (на сьогодні
відомо принаймні про 4 існуючих, але їх було набагато більше), він зафіксував
враження в листі – для нього це було певне осяяння, справді містичний досвід.
Він тривалий час шукав певну форму, яка би передавала цю концентрацію нового
уявлення про мистецтво. Для художника чорний квадрат став ідеальною формою початку
всіх форм – протоелементом, базовою формою, яка народжує усі інші форми,
початок будь-якого творіння.
Хоча росіяни називають його своїм митцем, життя і
творчість Малевича були тісно пов’язані з Україною. Казимир народився в Києві у
1879-му році в сім’ї поляка, директора цукрових заводів – Северина Антоновича
Малевича (його шляхетний польський рід проживав на території України з XVI
століття) – та Людовіки Галиновської – дворянки з польсько-української родини.
До сімнадцяти років Казимир жив із батьками, які перебували там, де працювали
цукрові заводи – у Ямполі, потім на Харківщині та на Чернігівщині. Українська
культура і вплив народного мистецтва були для Малевича визначальними – про це
він писав у своїй автобіографії. Але не лише тому, що він був знайомий з
Миколою Пимоненком і вважав його своїм вчителем. Важливий і той внесок, який Казимир
Малевич зробив в становленні української школи в XX ст., а саме його викладання
в Київському Художньому Інституті наприкінці 20-х років, його співпраця і
публікації в «Новій генерації», його персональна виставка. Ціла низка подій та
явищ, які відобразилися на подальшому розвитку українського мистецтва попри усі
намагання викреслити Малевича з цієї історії.
Київ у житті Малевича – це місто, де він народився, де на
Байковому кладовищі був похований його батько. Місто, яке завжди так чи інакше
було присутнім в житті Малевича, але ось тоді, в 20-ті роки ХХ століття, місто
наповнилося новим змістом, стало для нього основним місцем праці, де він зміг
реалізуватися. Київський художній інститут в той час – це надзвичайно активний,
повноцінний, освітній заклад, який за керівництва Івана Врони мав
безпреценденті умови для роботи. «Київський період» Малевича став надзвичайно
продуктивним. Він читав лекції, опублікував більше 10 статей в провідних
часописах. Багато його текстів вийшли українською. В 1929-1930 роках він
приїздив щомісяця на 2 тижні до Києва, проводив в ньому фактично половину свого
часу. Читав лекції, у нього були свої класи, також він був таким методичним
консультантом стосовно того, як взагалі має бути побудована освіта.
Малевич планував переїхати до Києва в 1930 році, але коли
він повернувся до Петербурга, де жила його родина, його несподівано
заарештували. Арешт стався у вересні 1930 року, і фактично до кінця року
Малевич перебував у в’язниці. За цей час його звільнили з Інституту заочно. Коли
він вже вийшов з в’язниці, то зрозумів, що всі шляхи перекриті, не залишилося
можливостей далі рухатись.
Останні роки він не мав роботи, був змушений малювати
якісь портрети на замовлення, щоб родина могла вижити. Внаслідок арешту він
тяжко захворів, і в останні роки багато працював над тим, щоб впорядкувати свою
спадщину. Він надиктовував багато текстів (його дружина була стенографісткою),
написав свою «Автобіографію».
Після створення супрематизму Казимир Малевич почав
перетворювати всю дійсність: архітектуру, дизайн, театр, танець, все. Він
вважав, що нове мистецтво, нове мислення, нова людина повинні подолати межі
земного тяжіння і перейти в космос. Малевич був своєрідним борцем з вимогами
природи, бажаючи, щоб людина максимально проявляла своє творче начало і була в
ньому абсолютно вільною.
Немає коментарів:
Дописати коментар